Гурковський, В. І. та Романенко, Є. О. та Андрусяк, М. В. та Русецький, Р. Ю. (2025) КАДРОВА ПОЛІТИКА У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ. MILITARY STRATEGY AND TECHNOLOGY (3(3)). с. 39-49.

Text Кадрова політика у збройних силах України_концепція управління інтелектуальним потенціалом.pdf Download(828kB)

Анотація

В статті розглядаються актуальні виклики в системі кадрового забезпечення оборонної сфери України, пов’язані з неефективним розподілом військовослужбовців, які володіють рідкісними технологічними компетенціями, та дослідників у воєнно-наукових структурах. Зазначено, що призначення таких фахівців на позиції, не сумісні з їхньою кваліфікацією, призводить до зниження операційної продуктивності та обмежує можливості для технологічного вдосконалення в умовах тривалого конфлікту. Обґрунтовано необхідність трансформації підходів до управління персоналом, де інтелектуальні ресурси прирівнюються до стратегічних активів на рівні з матеріально-технічним забезпеченням. Дослідження базується на системній оцінці кадрових процесів як елементу оборонної архітектури, з використанням принципу ідентифікації критичних точок впливу для максимізації структурних змін. Застосовано порівняльне вивчення організаційних моделей у провідних оборонних системах, зокрема функціонування агенцій з розробки передових технологій, лабораторій армійських досліджень та центрів воєнної історії в Сполучених Штатах, а також науково-технічної організації Альянсу, що забезпечують професійну траєкторію для експертів через програми стажувань і ранньої кар’єрної підтримки. Юридичний аналіз охоплює ключові стратегічні документи, такі як положення про наукову діяльність у Міністерстві оборони, Стратегії національної та воєнної безпеки, а також Концепції розвитку людського капіталу до 2027–2028 років, які акцентують на збереженні компетентностей через мотиваційні механізми та раціональне застосування ресурсів. Дедуктивне узагальнення дозволяє перейти від загальних критеріїв оцінки управлінських рішень до конкретних процедур, що впливають на інноваційну діяльність оборонних установ. Результати демонструють, що в розвинених системах оборони ефективність вимірюється узгодженістю між операційними завданнями та профільним залученням персоналу, тоді як раціональність – через мінімізацію диспропорцій у використанні критичних навичок, з акцентом на психологічні аспекти утримання. Визначено перелік дефіцитних військових спеціальностей, пов’язаних з ракетними, авіаційними, кібернетичними та радіотехнічними напрямами, які вимагають тривалої підготовки та не піддаються швидкому відтворенню. Наукова цінність полягає в розробці підходу до формування спеціалізованого резерву з військовослужбовців, що мають унікальні знання, для комплектування перспективних підрозділів, таких як космічні сили, з інтеграцією даних у автоматизовані системи моніторингу персоналу. Це сприяє синхронізації кадрових процесів з технологічними потребами, посилюючи адаптивність оборонної структури в постконфліктний період. Висновки підкреслюють пріоритет балансу між поточними вимогами служби та стратегічним розвитком інновацій, з рекомендаціями щодо мінімізації нецільового використання дослідників для посилення аналітичної та доктринальної роботи.

Title in English

PERSONNEL POLICY IN THE ARMED FORCES OF UKRAINE: CONCEPT OF INTELLECTUAL POTENTIAL MANAGEMENT

English abstract

The article examines pressing issues in the personnel provisioning system of Ukraine’s defense sector, associated with the inefficient allocation of service members possessing rare technological competencies and researchers in military-scientific structures. It is noted that assigning such specialists to positions incompatible with their qualifications leads to reduced operational productivity and limits opportunities for technological enhancement amid prolonged conflict. The necessity for transforming personnel management approaches is substantiated, where intellectual resources are equated to strategic assets on par with material-technical provisions. The study relies on a systemic evaluation of personnel processes as an element of defense architecture, employing the principle of identifying critical impact points for maximizing structural changes. Comparative examination is applied to organizational models in leading defense systems, including the functioning of agencies for advanced technology development, army research laboratories, and centers for military history in the United States, as well as the Alliance’s science and technology organization, which provide professional trajectories for experts through internship programs and early career support. Legal scrutiny covers key strategic documents, such as regulations on scientific activities in the defense ministry, national and military security strategies, and human capital development concepts up to 2027–2028, which emphasize competency preservation through motivational mechanisms and rational resource application. Deductive generalization enables transitioning from broad criteria of managerial decision assessment to specific procedures influencing innovative activities of defense institutions. Results demonstrate that in advanced defense systems, effectiveness is measured by alignment between operational tasks and profiled personnel engagement, while rationality involves minimizing disparities in utilizing critical skills, with emphasis on psychological aspects of retention. A list of scarce military specialties is defined, linked to missile, aviation, cybernetic, and radio-technical domains, requiring prolonged training and not amenable to rapid reproduction. The scientific value lies in developing an approach to forming a specialized reserve from service members with unique knowledge for staffing prospective units, such as space forces, with data integration into automated personnel monitoring systems. This facilitates synchronization of personnel processes with technological needs, enhancing the defense structure’s adaptability in the post-conflict period. Conclusions highlight the priority of balancing current service demands with strategic innovation development, with recommendations for minimizing non-targeted use of researchers to strengthen analytical and doctrinal work.

Перегляд елементу

Завантажень